Wpis #357931

Одного літнього спекотного дня, коли мені було років із десять, я повертався зі ставка після купання. Я був одягнений лишень у коротенькі шортики і кепку. І ось, коли я проходив по стежині повз лужок з високою травою, мені раптом захотілося стрибнути у цю траву. І я з розбігу стрибнув рибкою у неї і м`яко приземлився! Та вже через мить,я знову був у повітрі, видаючи звук реактивного літака. Так високо я ще ніколи не стрибав, і так голосно ще не кричав, як тоді! Що ж сталося? Просто у високій траві ховалася, очікуючи на таких як я пустунів, КРОПИВА!!! І не та, яка росте мало не біля кожного плоту, і про неї співає Михайло Поплавський, а її менша родичка. У цієї кропиви дрібненькі листочки, вона невеличка на зріст, за те жалить набагато сильніше за звичайну. У нас в селі її називають «жиґавка» через її норовистий характер.
Дід же мій бачив, що зі мною сталось, і подумав що я стрибнув у мурашник і, сміючись, сказав до мене: «Наступного разу будеш знати, як скакати туди, де не слід!»
Я ж ходив і вихвалявся потім перед друзями своєю пригодою у траві, показуючи їм своє багатостраждальне тіло зі слідами «укусів» кропиви. Та я не надто сильно переймався цими пухирцями, бо вже тоді знав про лікувальні властивості кропиви.#истории